Магазин квітів у Фастові, оформлення букетів до свят

Декоративне квітникарство

Админ — Mon, 18 Jul 2022 15:14:12 GMT

Квіти використовуються в основному для декоративних цілей, що забезпечує джерело естетичного задоволення. Особливо цінуються як декоративні рослини види квітів з оцвітиною вражаючого розміру і кольору, ароматні, з оригінальною формою чашолистків. Іноді естетичну цінність мають не окремі квітки, а все суцвіття або приквіткові листки. Популярні квіти декоративних кущів: бузок, форзиція, троянда, серед трав'янистих рослин: тюльпан, гладіолус, хризантема, нарцис, та багато інших. Вирощування та виробництво квітів у садівництві називається квітникарством. Мистецтво аранжування квітів — флористика, на Далекому Сході (Японія) таке мистецтво є традиційним та має назву ікебана. Квітки часто використовуються як декоративний елемент.

Зрізані квіти у вигляді букетів продаються для прикраси інтер'єру та на подарунки. Завдяки цьому вирощування квітів на зріз є однією з успішних сучасних індустрій. Деякі країни (наприклад, Голландія) славляться своїми квітами, які літаками транспортують на продаж у багато країн світу. Успішно продаються й живі квіти у вазонах.

Символізм квітів

Админ — Mon, 18 Jul 2022 15:08:07 GMT

Багато квітів мають важливе символічне значення у культурі різних народів. Присвоєння значень для квітів відоме як «мова квітів». Деякі з найпоширеніших прикладів:

Картина «Соняшники» Ван Гога

Червоні троянди — символ любові, краси та пристрасті.
Маки є символом спокою у момент смерті. У Великій Британії, Новій Зеландії, Австралії і Канаді, а також останнім часом в Україні символічні зображення червоного маку носять на пам'ять про солдатів, загиблих під час війни.
Іриси та лілії використовується в похованнях як символ з посиланням на «воскресіння/життя».
Ромашки є символом невинності.

У мистецтві багатьох культур в усьому світі існує виражена тенденція пов'язувати жіночність із квітами.

Завдяки своїй різноманітній і колоритній зовнішності квіти давно стали улюбленим предметом для зображення художниками. Деякі з найвідоміших картин знаменитих художників відображають квіти, такі як «Соняшники» Ван Гога, серія з лататтям Клода Моне.

Квіти також засушують методом сублімаційного сушіння і створюють тривимірні витвори мистецтва.

У міфології квіти пов'язані з богами, наприклад римська богиня квітів, садів та весни Флора та грецька богиня весни, квітів і природи Хлорида.

В індуїстській міфології, квіти мають значний статус. Вішну, одного з трьох головних богів в індуїстській системі, часто зображують, як він стоїть на квітці лотоса.[6] Крім зв'язку з Вішну, індуїстська традиція також вважає, що лотос має духовне значення.[7] Наприклад, він фігурує в індуїстських міфах про створення світу.

Формула та діаграма квітки

Админ — Mon, 18 Jul 2022 14:56:16 GMT

Для короткого і умовного позначення будови квіток застосовують формули, в яких за допомогою буквених і цифрових позначень кодують різні морфологічні ознаки: стать і симетрію квітки, число кіл у квітці, а також число членів у кожному колі, зрощення частин квітки і положення маточок (верхня або нижня зав'язь).

Формула квітки — це коротка характеристика, її опис за допомогою символів. Квітку вивчають в акропетальному порядку і в цій послідовності записують такі символи: полісиметричної квітки (актиноморфної) — *, зигоморфної — ↑, асиметричної — •│:, — потім символ чашечки — К (Са), віночка — С (Со), андроцею — А, гінецею — G, простої оцвітини (perigonium) — P. Кількість елементів кожної частини квітки позначається відповідним числом, якщо ж цих елементів більше дванадцяти значком — ∞ ; факт зрощення частин квітки позначається дужками, розміщення даної частини квітки у різних колах розділяється знаком +. Верхня зав'язь позначається рискою (–), поставленою під числом карпел гінецею, нижня зав'язь — над числом, а середня — поряд із числом карпел. Наприклад, формула квітки свиріпи (Barbarea) має такий вигляд: *К4С4А2+4G(2); груші (Pyrus): *K5C5A∞G(5); тюльпана (Tulipa): *P3+3A3+3G(3)-; бузини (Sambucus): *K5C5A5G(3)-.

Найповніше уявлення про будову квітки дають діаграми, які представляють схематичну проєкцію квітки на площину, перпендикулярну осі квітки і проходить через криючий листок і вісь суцвіття або пагін, на якому розташована квітка.

Утворення квітки

Админ — Mon, 18 Jul 2022 14:50:08 GMT

Як ми бачимо, процес утворення квітки складний і багатоступеневий. Він індукується довжиною дня або фотоперіодом та холодом (яровизація). Лише в деяких видів при відсутності індуктивних умов утворення квіток не спостерігається зовсім — повний контроль цвітіння зовнішнім середовищем. У видів індуктивні умови прискорюють цей процес (кількісний контроль) або зовсім не діють (автономне утворення квіток).

Після закінчення першої фази ініціації цвітіння наступає друга, завершальна (евокація), під час якої в апексі відбуваються процеси, які обумовлюють появу зачаткових елементів квітки. Якщо сприйняття фотоперіоду можна назвати листковою фазою ініціації цвітіння, то евокація — це фаза, яка реалізується в апексі стебла. В ході евокації під впливом флорального стимулу в конусі наростання стебла індукується експресія генів, що відповідають за морфогенетичну програму квіткоутворення. Збільшується кількість клітинних поділів, змінюється форма апекса.

Фізіологічно і морфологічно виділяються групи ініціальних клітин, особливості поділу яких визначають наступний етап морфогенезу кожної частини квітки. Першими закладаються чашолистки, з'являються примордії пелюсток, потім послідовно закладаються тичинки і плодолисточки.

Примордії плодолисточків поступово набувають підковоподібної форми, подовжуються і зростаються краями. Таким чином утворюється маточка. На внутрішній стороні кожного плодолисточка закладається примордій сім'ябруньки. Сім'ябрунька розростається, формуючи складові частини насінного зачатка, з якого після запліднення розвивається насінина. Насінний зачаток закладається на плаценті і здебільшого має кулясто-видовжену форму. В центрі формується нуцелус, що у більшості рослин обростає одним чи двома покривами (інтегументами), які на верхівці не зростаються один з одним, залишаючи отвір — мікропіле. Частина насінного зачатка, від якої відходить насінна ніжка, називається халазою. Насінна ніжка з'єднує сформований зачаток із плацентою і містить судинний пучок.

Нуцелус виконує функції мегаспорангія. Одна з його клітин стає археспоріальною, вона ділиться редукційним шляхом (мейоз) з утворенням чотирьох гаплоїдних макроспор. Три з них руйнуються, а одна дає початок зародковому мішку (жіночий гаметофіт). Внаслідок трьох наступних послідовних мітозів із неї у зародковому мішку з'являються 8 гаплоїдних ядер, причому після першого поділу два дочірні ядра направляються до протилежних полюсів поляризованого гаметофіта і там діляться ще двічі. Три ядра біля кожного полюса відокремлюються в клітини. Одна з клітин біля мікропіле стає яйцеклітиною (жіночою гаметою), а дві інші — синергідами. Інші три ядра на протилежному полюсі утворюють клітини-антиподи. Решта двоє ядер мігрують до центру, зливаються, перетворюючись на вторинне диплоїдне ядро центральної клітини, що дає початок ендосперму. Яйцеклітина і жіночий гаметофіт у такому вигляді готові до запліднення.

Тичинкова нитка утворюється за рахунок апікального, а потім інтеркалярного поділу і росту клітин примордію. В дистальній частині ініціальні клітини дають початок тканинам пиляка.

У пиляку клітини спорогенної тканини послідовно діляться шляхом мейозу. В результаті з материнської клітини утворюються 4 гаплоїдні мікроспори. У процесі утворення мікроспор спорогенні материнські клітини гублять більшу частину цитоплазматичних РНК і білків. Із кожної такої мікроспори формується пилкове зерно (чоловічий гаметофіт). При цьому вона збільшується в розмірах, вкривається подвійною оболонкою. Ядро мікроспори ділиться мітотично й асиметрично, в результаті чого всередині пилкового зерна з вегетативним ядром з'являється маленька генеративна клітина зі своїм генеративним ядром. Генеративна клітина ділиться й утворює два спермії (чоловічі гамети). У багатьох видів це відбувається уже в пилковій трубці. Вегетативна клітина забезпечує життєдіяльність пилкового зерна та ріст пилкової трубки.

Таким чином, у процесі розвитку пилкового зерна шляхом мейозу, а потім мітозу, в ньому утворюється дуже редукований чоловічий гаметофіт. Він складається з однієї (покритонасінні) або кількох (голонасінні) вегетативних клітин та однієї маленької генеративної клітини зі своїм генеративним ядром, яка здебільшого поділяється на два спермії (чоловічі гамети), що беруть участь у заплідненні.

Важливу фізіологічну функцію в редукційному діленні при мікроспорогенезі виконують каротин і каротиноїди. Понижений вміст їх у пиляках призводить до порушення мікроспорогенезу та утворення абортивного пилку.

У процесі мега- і мікроспорогенезу в клітинних стінках на ранніх фазах розвитку відкладається калоза (β-1,3-глюкан), яка забезпечує тимчасову ізоляцію клітин, що переходять на генеративний шлях розвитку. Генеративна клітина при формуванні також на деякий час покривається клітинною оболонкою з калози, що необхідно для її ізоляції від цитоплазми вегетативної клітини. Потім калоза зникає і генеративна клітина залишається оточеною оболонкою з целюлози й пектину. Таким чином, тимчасова ізоляція клітин — важлива умова для переходу до генеративної фази розвитку.

Тривалість періоду цвітіння окремої квітки коливається від 2-3 годин (Hibiscus) до 80 днів (тропічна орхідея Odontoglossum). Тривалість цвітіння залежить від кількості утвореного квіткою пилку, кількості квіток та періоду цвітіння першої й останньої квітки.

Приквіток, або брактея

Админ — Mon, 18 Jul 2022 14:46:50 GMT

Приквіток, або брактея верхівковий листок при основі квітки або суцвіття, з пазухи якого виходить квітконіжка чи квітконос. Може бути парним або непарним. За своєю морфологією приквіток суттєво відрізняється від звичайних листків, притаманних тому чи іншому виду рослин. Це слід враховувати, оскільки листки у верхній частині генеративного пагона також можуть відрізнятися від звичайних, проте якщо такі зміни несуттєві, це не дає підстави вважати їх приквітками. У деяких видів рослин видозмінені листки генеративних пагонів поступово переходять у приквітки так, що неможливо встановити чітку межу між ними.

Приквіток належить до давніх еволюційних утворень, оскільки він виник одночасно із появою складних генеративних органів (суцвіть). Наприклад, у хвойних рослин приквітки розташовані на осі суцвіття поміж лусками шишок, особливо добре вони помітні у шишках псевдотсуги. Водночас, приквітки залишаються доволі поширеним морфологічним елементом, тому що відомі у багатьох сучасних родин рослин, включно із найрозвинутішіми — зозулинцевими та тонконоговими.

Гомологічно вони відповідають листкам, а похідні від них приквітнички — прилисткам. Доказом цього є їхня внутрішня будова, адже в кожній з пар цих органів обидва утворені епідермальною тканиною і мають однакове розташування провідних пучків. З іншого боку доведено, що формування приквітків та приквітничків контролюється різними генами

У однодольних рослин приквіток зазвичай один, внаслідок тиску квітконоса, який виходить з його пазухи, він двокильовий. У дводольних рослин приквітки зазвичай парні, причому вони розташовані обабіч квітки під кутом 180° по відношенню один до одного. Показово, що положення приквітків впливає і на розташування перших листочків оцвітини.

Як правило, приквітки за розміром менші від листків та (або) інакше забарвлені. Їхнє основне призначення — привертати увагу запилювачів, а фотосинтез є вторинною функцією і можливий лише у приквітків зеленого кольору. У разі значної редукції приквітки можуть набувати вигляду лусочок або перетворюватись на залозки. В останньому випадку провідна тканина у них повністю заміщується залозистою паренхімою [2]. У рослин з родини Капустяних та кропу приквітки опадають рано, тому малопомітні. У рослин з великими та яскраво забарвленими приквітками останні часто сприймають за пелюстки. Типовими прикладами таких помилок є шавлія блискуча, молочай-різдвяник, бугенвілія. Характерно, що в цих випадках великі приквітки розвиваються у видів з дрібними квітками із редукованою оцвітиною.

Квітка

Админ — Mon, 18 Jul 2022 14:03:37 GMT

Квітка — видозмінений укорочений, нерозгалужений пагін з обмеженою здатністю росту, метаморфізованими листками, призначений для запилення, статевого процесу і утворення насіння та плодів, що формується у квіткових рослин.

Квітка — складна система органів, що забезпечує насінневе розмноження покритонасінних (квіткових) рослин. У двостатевій квітці проходять мікро- і мегаспорогенез, мікро- і мегагаметогенез, запилення, запліднення, розвиток зародка, утворення плоду з насінням. Поява квітки в процесі еволюції — ароморфоз, який забезпечив широке розселення покритонасінних на Землі.

Квіткою закінчується головне або бічні стебла. Безлиста частина стебла під квіткою називається квітконіжкою. У сидячих квіток квітконіжка вкорочена або відсутня. Квітконіжка переходить у вкорочену вісь квітки, її стеблову частину — квітколоже. Форма квітколожа може бути різною, на ньому розташовані усі інші частини квітки: чашолистки, що утворюють чашечку, пелюстки, які формують віночок, тичинки і маточка. В повній квітці є всі частини. Нижні її долі утворюють оцвітину, що часто складається з чашечки та віночка, вище розташовані тичинки та маточка з приймочкою.

Пагін, на якому розташована квітка або суцвіття, часто називають квітконосом. Листок, з пазухи якого виходить квітка, називають криючим стосовно цієї квітки. У рослин на квітконіжці є невеликі листочки — приквітки. Іноді приквітками називають криючі листки, а листочки на квітконіжках — приквітничками (наприклад, у фіалки).