Магазин квітів у Фастові, оформлення букетів до свят

Циклічність квітки

Админ — Mon, 18 Jul 2022 14:59:08 GMT

У більшості рослин частини квітки утворюють добре помітні мутовки або кола (цикли). Найпоширеніші пента- і тетрациклічні, тобто п'яти- і чотирикругові квітки. Число частин квітки на кожному колі може бути різним. Найчастіше квіти бувають пентациклічні: два кола оцвітини (чашечка і віночок), два кола тичинок (андроцей) і одне коло з плодолистків (гінецей). Таке розташування квіток характерне для Лілійних, Амарилісових, Гвоздичних, Геранієвих. У тетрациклічних квіток зазвичай розвивається два кола оцвітини: одне коло андроцея і одне коло гінецея (Півникові, Зозулинцеві, Бруслинові, Ранникові, Губоцвіті тощо)

Іноді спостерігається зменшення числа кіл та членів в них (безпокровні одностатеві квітки) або збільшення (особливо у садових форм). Квітку зі збільшеним числом кіл називають махровою. Махровість зазвичай пов'язана або з розщепленням пелюсток в процесі онтогенезу квітки, або із перетворенням в пелюстки частини тичинок.

У будові квіток проявляються певні закономірності, зокрема правило кратних відносин. Його суть полягає в тому, що в різних колах квітки є однакова або кратна кількість членів. У більшості однодольних рослин найчастіше зустрічаються тричленні, у дводольних — п'ятичленні, рідше дво- або чотиричленні (Капустяні, Макові) квітки. Відступ від цього правила часто спостерігається в колі гінецея, число його членів буває менше, ніж в інших колах.

У більшості покритонасінних всі частини квітки розташовані на квітколожі у вигляді концентричних кіл (квітка кругова, циклічна). В інших випадках (магнолія, купальниця) вони розташовані по спіралі (квітка спіральна, ациклічна). Іноді одні частини квітки розташовані в колах, інші по спіралі (квітка напівколова, геміциклічна або спіроциклічна). В останніх оцвітина має циклічне, а тичинки і маточка — спіральне розташування (жовтець), або чашечка — спіральне, а інші частини квітки — циклічне (шипшина). Зазвичай вважають, що еволюційно ациклічні квітки архаїчніші ніж циклічні, тобто вони утворилися в процесі еволюції раніше.

У квітці спіралі виражаються тими ж формулами, що і листорозміщення. Іноді вони дуже складні, особливо серед тичинок. У циклічних квітках здебільшого чітко видно, що члени будь-якого кола чергуються з членами сусідніх кіл, а не протистоять їм. Звідси виводять правило чергування кіл. Якщо тичинки розташовані у два кола, то зовнішнє коло буває зазвичай протичашечним, а члени внутрішнього кола протистоять пелюсткам. Відступ від цього правила іноді виникає в результаті редукції одного з кіл, тобто при переході від пентациклічної до тетрациклічної квітки, зберігається або зовнішній (крушини), або внутрішнє коло (Бруслинові).

Види квітів

Админ — Mon, 18 Jul 2022 14:54:45 GMT

З огляду на різну будову та екологію, квіти можна поділяти за різними критеріями. До критеріїв, які використовуються найчастіше можна віднести колір оцвітини, наявність або відсутність запаху, стійкість квітки. У науці в основному використовуються наступні критерії:

Поділ з огляду на стать: Квіти бувають одно- і двостатеві. Одностатеві квітки несуть або тільки маточки, або тільки тичинки, як, наприклад, у дуба, тиса, тополі. У двостатевих (гермафродитних) чоловічі і жіночі статеві органи розвиваються в одній квітці (проліски, горох). Відповідно є одно- та дводомні рослини. В однодомних рослин чоловічі й жіночі квітки ростуть окремо на одній рослині (дуб, ліщина, бук). У дводомних — чоловічі і жіночі квітки знаходяться на різних рослинах, тобто кожна конкретна рослина є або жіночою, або чоловічою (тис, тополя, гостролист, обліпиха). Існують також форми нестатеві (без тичинок і маточки), які служать як приваблення (крайні квіти волошки синьої).
Поділ за характером запилення: Значно частіше у природі зустрічаються квіти адаптовані до запилення чужим пилком (взятим з інших квітів або рослин). Такі квіти називаються перехреснозапильними (алогамними). Їх протилежність — квіти, що запилюються власним пилком, називаються самозапильними (автогамними). Серед самозапильних є клейстогамні квіти — ті, що ніколи не відкриваються. Серед перехреснозапильних виділяють: вітрозапильні (анемохори), комахозапильні (ентомохори) рослини, рослини, які запилюються водою (гідрохори), птахами.
Поділ за наявністю нектарників

Квіти з легкодоступними нектарниками,
Квіти з частково прихованими нектарниками,
Квіти із повністю схованими нектарниками,
Квіти без нектарників (т. зв. квіти пилкові)

Поділ за формою оцвітини

Лійкоподібні квіти — безстатеві зигоморфні квітки; трубка віночка довга, вигнута, догори сильно розширена. Число зубців більше, ніж у трубчастих квіток, через часткове розщеплення вільних верхівок пелюсток. Слугують лише для приваблення комах-запилювачів і тому не мають тичинок та маточки. Віночок утворений зрослими у вигляді лійки яскраво забарвленими пелюстками.
Дзвоникоподібні квіти,
Трубчасті квіти — актиноморфні квітки, мають довгу трубку, яка зверху творить розширення, або ж мають короткий п'ятизубчастий відгин, сформований вільними верхівками пелюсток. Гермафродитні (двостатеві), рідше одностатеві.
Метеликоподібні квіти (у бобових),
Квіти-пастки.

Поділ за будовою оцвітини

Диплохламідні — квітки з подвійною оцвітиною. Поділяються на гомохламідні і гетерохламідні.
- Гомохламідні — квітки з простою оцвітиною, тобто її листочки приблизно однакові, частіше розташовані спірально, у досить великій кількості. Листочки мають чашоподібну або віночкоподібну форму. Такий тип характерний для найбільш примітивних родин покритонасінних (магнолія, лілія, купальниця).
- Гетерохламідні — квітки з подвійною оцвітиною, що розділяється на чашечку і віночок (гвоздика, дзвоники, горох)
Гаплохламідні (монохламідні) — квітки з лише одним колом листочків оцвітини, які частіше за все мають чашоподібну форму (кропива, в'яз, лобода).
Апохламідні — квітки без оцвітини (ясен, верба). Зараз більшість науковців вважають, що втрата оцвітини відбулася у процесі еволюції; колись панувала думка, що рослини з апохламідними квітками являють собою найпримітивніші з покритонасінних, у яких оцвітина ще не розвилася

Гіпотези походження квітки

Админ — Mon, 18 Jul 2022 14:48:11 GMT

У грудні 2018 року на основі аналізу викопних решток рослин, названих Nanjinganthus, було отримано дані, що перші квіти виникли 250 млн років тому.

Зі спроб зрозуміти походження найбільш типової для покритонасінних двостатевої квітки з так чи інакше влаштованою оцвітиною зародилися основні гіпотези походження покритонасінних рослин (Angiospermae) як таксона.

Псевдантова теорія:

Час: початок XX століття. Основоположники: Адольф Генріх Густав Енглер, Ріхард Веттштейн.

Теорія заснована на уявленні про походження квіткових від гнетоподібних голонасінних предків. Була розроблена оригінальна концепція походження квітки — ідея про незалежне виникнення частин квітки як органів «sui generis». Передбачалося, що первинними у покритонасінних були роздільностатеві запилювані вітром квіти з невеликим і строго фіксованим числом частин, а подальша їх еволюція йшла по лінії від простого до складного.

Стробілярна, або евантова теорія:

Час: кінець XVIII століття — початок XX століття. Основоположники: Й. В. Ґете, О. П. Декандоль (типологічні побудови), Н. Арбер та Дж. Паркін.

Відповідно до цієї теорії, найближчі до предків покритонасінних мезозойські бенетити, а вихідний тип квітки представляється схожим з тим, що спостерігається у багатьох сучасних багатоплідних: двостатева ентомофільна квітка з подовженою віссю, великим і невизначеним числом вільних частин. Подальша еволюція квітки в межах покритонасінних мала редукційний характер.

Теломна теорія:

Час: з 30-х років XX століття. Основоположник: Вальтер Ціммерман.

Відповідно до цієї теорії, всі органи вищих рослин походять та незалежно розвиваються з теломів; вищі рослини зі справжніми коренями і пагонами походять від риніофітів, тіло яких було представлено системою дихотомічно розгалужених простих циліндричних осьових органів — теломів та мезомів. У ході еволюції в результаті перевершинювання, сплощення, зрощення і редукції теломів виникли всі органи покритонасінних рослин. Листя насіннєвих рослин виникли зі сплощених та зрощених між собою систем теломів; стебла — завдяки бічному зрощенню теломів; коріння — з систем підземних теломів. Основні частини квітки — тичинки і маточки — виникли зі спороносних теломів і еволюціонували незалежно від вегетативних листків.

Тичинка

Админ — Mon, 18 Jul 2022 14:43:26 GMT

Тичинка фертильний орган квітки, який є гомологом мікроспорофіла голонасінних рослин. Складається з тичинкової нитки і пиляка, де утворюються мікроспори та пилкові зерна.

Будова андроцею є систематичною ознакою. Це стосується кількості тичинок (від 1 до 300 у деяких кактусових), довжини тичинкових ниток, наявності стаміноїдів (безплідних тичинок, що утворюються в результаті редукції пиляка), зростання, яке може охоплювати пиляки (складноцвіті), тичинкові нитки (звіробійні).

Здебільшого в тичинках розрізняють тичинкову нитку та прикріплений до неї пиляк, котрий має дві половинки, що з'єднуються в'язальцем. У кожній половинці пиляка є по два пилкових гнізда (пилкових мішка) — мікроспорангії, в яких утворюється значна кількість пилку (пилкових зерен). Кількість тичинок у квітках різних рослин різна — від однієї (наприклад, у канни) до кількох десятків і навіть сотень (у півонії). Сукупність тичинок у квітки називається андроцеєм. Тичинки можуть зростатися одна з одною нитками (наприклад, у мальвових), пиляками (у складноцвітих), а також з іншими частинами квітки — віночком (у деяких зрослопелюсткових), стовпчиком маточки (у орхідних). У деяких рослин тичинки редуковані — так звані неплідні тичинки або стамінодії, що часто перетворюються на нектарники.

Кількість, розміщення, форма, характер росту тичинок є важливими систематичними ознаками.