Приквіток, або брактея верхівковий листок при основі квітки або суцвіття, з пазухи якого виходить квітконіжка чи квітконос. Може бути парним або непарним. За своєю морфологією приквіток суттєво відрізняється від звичайних листків, притаманних тому чи іншому виду рослин. Це слід враховувати, оскільки листки у верхній частині генеративного пагона також можуть відрізнятися від звичайних, проте якщо такі зміни несуттєві, це не дає підстави вважати їх приквітками. У деяких видів рослин видозмінені листки генеративних пагонів поступово переходять у приквітки так, що неможливо встановити чітку межу між ними.

Приквіток належить до давніх еволюційних утворень, оскільки він виник одночасно із появою складних генеративних органів (суцвіть). Наприклад, у хвойних рослин приквітки розташовані на осі суцвіття поміж лусками шишок, особливо добре вони помітні у шишках псевдотсуги. Водночас, приквітки залишаються доволі поширеним морфологічним елементом, тому що відомі у багатьох сучасних родин рослин, включно із найрозвинутішіми — зозулинцевими та тонконоговими.

Гомологічно вони відповідають листкам, а похідні від них приквітнички — прилисткам. Доказом цього є їхня внутрішня будова, адже в кожній з пар цих органів обидва утворені епідермальною тканиною і мають однакове розташування провідних пучків. З іншого боку доведено, що формування приквітків та приквітничків контролюється різними генами

У однодольних рослин приквіток зазвичай один, внаслідок тиску квітконоса, який виходить з його пазухи, він двокильовий. У дводольних рослин приквітки зазвичай парні, причому вони розташовані обабіч квітки під кутом 180° по відношенню один до одного. Показово, що положення приквітків впливає і на розташування перших листочків оцвітини.

Як правило, приквітки за розміром менші від листків та (або) інакше забарвлені. Їхнє основне призначення — привертати увагу запилювачів, а фотосинтез є вторинною функцією і можливий лише у приквітків зеленого кольору. У разі значної редукції приквітки можуть набувати вигляду лусочок або перетворюватись на залозки. В останньому випадку провідна тканина у них повністю заміщується залозистою паренхімою[2]. У рослин з родини Капустяних та кропу приквітки опадають рано, тому малопомітні. У рослин з великими та яскраво забарвленими приквітками останні часто сприймають за пелюстки. Типовими прикладами таких помилок є шавлія блискуча, молочай-різдвяник, бугенвілія. Характерно, що в цих випадках великі приквітки розвиваються у видів з дрібними квітками із редукованою оцвітиною.